Казкотерапія на основі творів Василя Сухомлинського

Василь Олександрович Сухомлинський, заслужений вчитель, Герой соціалістичної праці, широко відомий в нашій країні та за її межами.

Понад 30 років працював він педагогом і директором сільської школи, всіма помислами й серцем живучи серед школярів, спостерігаючи їх, вишукуючи нові й нові засоби найкращого, найдійовішого впливу на розвиток їх характерів та свідомості, їх світогляду й світосприйняття. Зупинись і поглянь, — нібито каже автор читачеві, — який гарний світ нав­коло тебе, яка незрівнянна краса тебе оточує!».

У своїх коротеньких казках, оповіданнях В.О. Сухомлинський закликає не тільки уважно придивитися до навколишньої дійсності і милуватися красою природи, а й вчить розуміти взаємозв'язки і взаємозалежність в природі. Заохочує пізнати життя тварин, рослин, птахів, уважно ставитись до природи. Особливе місце в духовній сфері творів В.О. Сухомлинського належить казці — найпопулярнішому серед дітей виду народної творчості. Його казки хоч і короткі, але вони вчать бачити прекрасне у вчинках героїв, їх поведінці, вчать любити рідній край, свою Батьківщину.

Про любов до рідної Батьківщини ми читаємо в казці В.О. Сухомлинського «Кріт і Деркач». Після читання казки задаю дітям запитання:

—Де живе Деркач улітку?

—Деркач живе на Півночі, там він виводить своїх діток, а взимку відлітає в Африку.

—Що думав Деркач, повертаючись з Африки на Північ?

—Він думав про гніздечко під кущем лози на зеленому лузі, про милу йому Батьківщину.

— Кого зустрів Деркач на своєму шляху?

— Що сказав Кріт Деркачу?

— Чого він не поселиться на тій теплій землі і не живе там завжди? Чо­го щороку мандрувати тисячі кіло­метрів, що примушує поневірятися? Що кличе на далеку Північ?

— Батьківщина, — відповів Деркач. Який висновок можна зробити з про­читаної казки?

Кожному хочеться повернутися на свою Батьківщину. І де б ми не були поза межами Батьківщини, ми завжди своїми думками, почуттями прагнемо до рідної домівки, до рідної землі, а ще краще висновок з цієї казки можна

Рідний край,

Батьківщина наша.

Різні землі є навкруг,

Але ти — найкраща. Про тугу за рідним краєм, мрію повернутися до нього розповідає казка В.О. Сухомлинського «Верба — мов дівчина золотокоса». Після прочитаної казки діти висловлюють свої міркування.

—З чим порівнює автор вербу?

—Із золотокосою дівчинкою.

—Чому засумувала верба?

— Не стало пташки, вона відлетіла в теплий край.

— Коли перестане сумувати верба?

— Коли пташка повернеться з тепло­го краю, почне співати пісні, зів'є своє гніздечко.

—Що найдорожче для пташки?

—Це рідний край, Батьківщина.

А ще висновок із прочитаної казки можна зробити із вірша П. Воронька «Облітав журавель».

Ми спитали журавля:

—Де найкраща земля? Журавель відповідає:

—Краще рідної немає!

Виховання любові до Батьківщини починається від рідної матінки, від її ко­лискової пісні. Мама кожному дорога, тому Батьківщину, де народилися і ви­росли, люди називають Батьківщиною-матір'ю.

Ознайомлюючи дітей із казкою В.О. Сухомлинського «Соловейко і Ґавеня», пропоную дітям висловити свої думки про прочитану казку:

—Як проявляла турботу Ґава про Ґавенятко?

—Гава годувала його найсмачнішими черв'ячками, дуже любила мале Ґа­веня.

— Чому заплакало Ґавеня?

—Воно заплакало тому, що довго не прилітала мама.

—Хто хотів заспокоїти мале Ґавеня, щоб воно не плакало?

—- Соловей. Він почав співати Газеті свою пісню.

—Як зреагувало Ґавеня на солов'їну пісню?

—Йому був байдужим спів солов'я, воно продовжувало кричати.

— Коли перестало плакати Ґавеня?

— Коли почуло голос рідної матінки: кра-кра.

—Який висновок можна зробити з прочитаної казки?

—Голос матінки найрідніший, голос матінки наймиліший. Так сказало Ґаве­ня: «Бо це матінка моя!».

Про любов до рідної матінки розпо­відає казка В.О. Сухомлинського «Сьо­ма дочка».

(Виразне читання казки учнями).

— Як кожна з дочок говорила про те, як вона скучила за мамою?

Що сказала перша дочка?

— Я скучила за тобою, немов маківка за сонячним промінням.

Друга:

— Я чекала тебе, як суха земля жде краплинку води.

—Я плакала за тобою, як маленьке пташеня за пташкою, — сказала третя дочка.

—Мені тяжко було без тебе, як бджолі без квітки, — щебетала четверта.

—Ти снилась мені, як троянді снить­ся краплинка роси, — промовила п'ята дочка.

—Я виглядала тебе, як вишневий сад виглядає соловейка.

—Чому сьома дочка нічого не сказала?

—Вона зняла з ніг втомленої матусі взуття й принесла їй води в мисці — по­мити ноги.

—Хто з дочок по-справжньому любить матусю?

—Сьома дочка

—Чому ти так думаєш?

— Бо справжня любов до матінки виявляється не тільки словами, а й добрими ділами.

Про збереження навколишнього середовища і постійну турботу про нього розповідають багато казок і оповідань В.О. Сухомлинського.

До одних з цих казок відноситься казка «Соловей і Жук». Пропоную дітям звуконаслідувати спів солов'я: «тьох-тьох, тіу-тіу-тьох», а також жука: ж-ж-ж. Перед читанням казки нагадую дітям, що тварини — це частина нашої" приро­ди і вона потребує захисту і турботливого відношення.

— Чи правий був Соловей, коли казав, що жук нікому не потрібний?

— Ні. Жук був добріший, ніж Соловей, вказавши на те, що Соловей і Жук потрібні людям.

—Як розсудила Дівчинка про користь Солов'я і Жука, що вона сказала?

—Хай буде Жук і Соловей, і додала: «Як же можна бути без Жука?».

—До чого закликає казка «Соловей і Жук»?

— Вона закликає любити і не нищити природу. Все в природі взаємопов'яза­не і приносить користь людині, і як говорить прислів'я «Де

багато пташок, там нема комашок».

Жуки корисні для природи, вони розпушують землю, щоб туди краще про­ходило повітря та вода, збирають рештки із землі, щоб вона була чистою, родючою, знищують шкідників рослин.

Про недбале відношення до природи, якій завдав шкоди хлопчик-пустун, роз­повідає казка «Камінь».

—Чи гарно вчинив хлопчик, кинувши камінь у криницю?

—Ні, хлопчик зробив погано, не усвідомивши того, якої шкоди він завдав природі.

—Що сталося, коли хлопчик кинув у криницю камінь?

— Камінь закрив джерело, з якого лилася чиста вода. Криниця висохла, засохла навколо трава, на дубі перестав мостити гніздечко соловейко.

—Що побачив хлопчик, коли став дідусем?

—Не стало ні лугу, ні солов'я, ні дерев, ні криниці. Довкола був пісок, вітер здіймав хмари пилюки.

—Що подумав дідусь?

—Де ж воно поділося?

— Чи здогадався дідусь, якої шкоди він наніс природі?

— Мабуть, здогадався.

—Який висновок можна зробити з прочитаної казки?

—Все в природі взаємозв'язане між природними об'єктами і людиною. Каз­ка закликає любити, берегти і не завдавати шкоди природі.

Важливого значення В.О. Сухомлинський в казках надавав таким мо­ральним якостям, як доброта, обов'язок, бажання робити добро, прийти вчасно на допомогу скривдженому.

Прочитавши дітям казку «Лялька з відбитою ручкою», проводжу переказ казки, показуючи фігурки на фланелеграфі.

—Як відносилась Дівчинка до ляльки Зої, в якої відбилась ручка?

—Турботливо. Вона перев'язала рану, забинтувала.

— Чи подобалось це ляльці?

—Так, ляльці подобалась турбота Дівчинки.

—Як віднеслась Дівчинка до нової ляльки Ліни?

— З великою цікавістю. Особливо Дівчинці сподобалось красиве блакитне платтячко, на тоненьких пальчиках був перстень. Лялька вміла говорити «На добраніч», «Доброго ранку».

— Чому заплакала лялька Зоя?

— Вона образилась, що Дівчинка забула про неї. Коли Дівчинка почула плач Зої, вона пожаліла ляльку, пригорнула її до серця.

— Що сказала лялька Зоя Дівчинці?

—Я ж твоя, правда? Не забувай мене ніколи!

—Який висновок можна зробити з прочитаної казки?

— У Дівчинки було добре, чутливе серце, почуття обов'язку вчасно прийти на допомогу, бережливе відношення до своїх іграшок.

Діти! А пригадайте оповідання В.О. Сухомлинського «Лялька під дощем», де Дівчинка, забувши ляльку Зою під дощем, поспішає забрати її додому. Можливо, це та сама Дівчинка, яка турбувалась про ляльку з відбитою ручкою?

—Як ви думаєте, чи то та сама Дівчинка?

—Так, мабуть та сама, бо ляльку, яка залишилась під дощем, теж було звати Зоя.

Отже, діти, старайтесь вчасно прийти на допомогу скривдженому, бережіть свої іграшки, тримайте їх у чистоті й порядку, не ламайте їх і вам завжди буде з ними цікаво гратися.

Перед читанням казки «Скрипка і Місячний промінь» проводжу коротку бесіду про те, що все, що ми бачимо навколо, всі предмети, побудовані бу­динки, фабрики і заводи — це все створено руками Людини.

Слово «Людина» звучить гордо. Вона все вміє, все знає, прагне всьому нав­читися.

Пропоную кому-небудь із дітей виразно прочитати казку В.О. Сухомлинського «Скрипка і Місячний промінь».

Запитання:

— Діти, чи може сама скрипка грати?

— Ні, скрипка сама не заграє. На скрипці спочатку навчається, а потім грає, Музикант.

Місячний промінь торкнувся струни скрипки і запитав у неї: «Я чув, що у скрипки линуть найкрасивіші мелодії, вони чарівні, красиві, ніжні. Заграй мені, будь ласка». Скрипка сказала, що ввечері Музикант йде додому, а без нього вона сама не грає.

—А хто такий Музикант?

—Ну, Людина.

—То не ти граєш?

—Ні, не я, грає Людина.

—Яка мораль казки?

—Людина творить все прекрасне на землі, вона творить і музику, бо музичні інструменти є лише предметами, і вони без Людини мертві. На інструментах навчається і грає Людина.

Справді, музика живе у серці Людини. Не замовкає ані на хвилину. Перепліта­ються в ній почуття.

Музика — частка людського життя. Усі блага і радощі життя створюються працею Людини. Праця — корінь людських благ на землі.

Витоки гуманістичної системи В.О. Сухомлинського в його оповідан­нях та казках надихали його на створення культів Вітчизни, Матері, Праці, Краси, Слова.

В своїх коротеньких, але повчальний оповіданнях він переконливо довів, що добрі почуття йдуть своїм корінням у дитинство, а людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу довкілля.

В.О. Сухомлинський писав:

«Ти живеш серед людей. Твої бажання, твої вчинки — це радість або сльози твоїх близьких. Роби так, щоб людям, які оточують тебе, було добре».